Через постійні обстріли рідні Людмили Петрівни роз’їхалися. Спочатку ховалися в підвалі, але з кожним днем ставало нестерпніше. Жінка згадує, як одного ранку недалеко від будинку прилетів снаряд, після цього вона наважилась все залишити та переїхати до внучки в Запоріжжя. Зізнається, що для неї вторгнення росіян стало повною несподіванкою та вірить в мир.