Мені 60 років. У мене інвалідність третьої групи. Живу з мамою в Охтирці. Мамі 83 роки. Вона сліпа. Пересувається тільки по хаті, і то - з великими труднощами.

Ми чули вибухи з першого дня війни. Наш будинок розташований біля залізничного вокзалу, де точилися бої. Під час потужних обстрілів я то спускалася в підвал, то сиділа з мамою в будинку. Згодом взагалі припинила ховатися.

Наш будинок пошкоджено. Добре, що хоч стіни й дах цілі. Коли зникло опалення, розмерзлися батареї. Ми жили в одній кімнаті, опалювали її обігрівачем.

Ми з мамою гіпертоніки. Добре, що волонтери давали ліки. Продукти ми також отримували.

Нам досі страшно. Ще чуємо відлуння вибухів. Не можемо забути гул літаків. Сподіваємося, що війна скоро закінчиться.