У перший день повномасштабної війни у мене був шок. Я збиралася на роботу, але о п’ятій ранку подзвонила колега і розповіла новину. Потім начальник відділу подзвонив і сказав, щоб на роботу не виходили поки що. Говорили, що це триватиме три дні, максимум – тиждень, а потім закінчиться. Нам бомбування і звуки обстрілів було чути з першої години. 

З нестачею їжі зіткнулися майже одразу. Магазини перестали працювати. Все швидко подорожчало, якщо щось і було. Не стало ні паперу туалетного, ні мила. Замість туалетного паперу в магазині купили рулон рушників паперових за 200 гривень. Але нікуди діватися було. Вода і світло ще були. 

Коли виїжджали, дорога була дуже завантажена, їхали повільно. Проблеми були з заправкою. Всюди були черги. 

Ми втратили все. Стрес такий, що про це не розкажеш. Треба працювати. Я розгублена. Мені знайомі дзвонять, і теж усі розгублені. Ми в очікуванні невідомо чого. Не знаємо, що буде.