У нас кожен будинок має відбиток війни. Приходжу в наш зруйнований будинок, де ми з дружиною жили, і згадую: ось тут була спальня, тут зал…
Від нашої трикімнатної квартири не залишилося й сліду. Тут ми ростили дітей, сюди приїжджали до нас онуки.
Три роки тому в будинок влучив снаряд, почалася пожежа, яку гасили три дні, але марно. Ми з дружиною 47 років прожили тут, але вона не витерпіла випробування війною. Хворіла на цукровий діабет, стрес посилив хворобу, і вона померла. Часто приходжу до неї на могилу.
Коли здається, що сенсу жити не залишилося, думаю про дітей і онуків. Спілкування з ними – моя найбільша радість. Ще є багато друзів. Коли наше майно згоріло, вони першими прийшли на допомогу, дали меблі, ковдри. Зараз живу у квартирі родичів. Грошей на життя не вистачає. Заплатиш за комуналку – на їжу нічого не залишається.
.png "Імена")
