Людмила Бутенко

«Почали кричать по вулиці: «Чого ви стоїте?! Ховайтеся, це війна!!!»

Нормально жили, як усі, достатки були до війни. У сусідів хату розбомбило, все це на наших очах. Ми з підвалу не вилазили. Біжиш, бувало, у кухню щось їсти взяти і спуститися до підвалу. З сусідами були, у них дівчинки-інваліди, вони в нас прятались, жили. Ми оставалися, нікуди не їхали.

По магазинам все є, все готовимо, і пенсію дають. Раніше було удовольствіє – поїдеш кудись отдихнеш, чи у гості, а зараз якось не рискуєш, боїшся.

Пам’ятаю, як вночі я дивилася телевізор і бахнуло. Я й не подумала, що це війна. Вискочила одразу на вулицю подивиться, що сталося. Сусіди стали заходити, ми не зрозуміли, що це війна, а потім слово по слову – стали бігати вночі. Почали кричать по вулиці: «Чого ви стоїте?! Ховайтеся, це війна!» Ми й не поняли. Знаю, було начало одинадцятого вечора. Телевізор ще дивилися. Нічого я вже не помню.

Ранок у мене починається з кладовища, ввечері можу ще один захід зробити. Я тільки ним живу. Син розійшовся з жінкою, внук є, який до мене ходить. Радість є в мене.

У мужа мого шахтьорська пенсія, більш-менш. Сусідка гірше живе рядом. В неї дитина-інвалід, їй важче.

Все нормально, все добре, було б здоров’я. Миру, звісно, хочуть усі.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/