«Почали бахати, будинки тряслися, все летіло над нами»

Ми постійно проживаємо в селищі Нижня Вільхова. Сидимо з чоловіком без роботи, дочка працює у школі кухарем, син – у похоронному бюро.

Часто згадується, як ми могли поїхати до Луганська до війни, ходив транспорт і було зручно. Районна лікарня була поряд, а зараз із Станиці Луганської все перевели у Щастя.

Коли тут почали бахати, будинки тремтіли, бо все летіло над нами. На щастя, наш будинок не постраждав. Бувало, що вилетить скло або пошкодять дроти, але їх одразу ремонтували. Коли були обстріли, ми тікали до сусідів або ховалися у льоху, коли як виходило.

До війни чоловік та діти працювали у місті, але з початком військових дій усе втратили. Ми живемо неподалік лінії фронту, тому часто чуємо постріли. Але в селищі тихо, дякувати Богові.

Коли почалися перші обстріли, ми були вдома. Це було десь перед обідом. Чоловік переніс усе нормально, але нам із сином було дуже тяжко. Згодом почали трохи звикати.

На той час ми всі втратили роботу, магазини у свій час були закриті, тому гуманітарна допомога дуже рятувала.