Історії, які ви нам довірили
Ірина з синами зараз у Жовтих Водах, її чоловік продовжує працювати в Харкові. Його офіс вже чотири рази ремонтували через прильоти
Ми жили в Харкові, на десятому поверсі. О п’ятій ранку, старший син забіг і сказав, що почалася війна. Молодший син спав. Чоловік прийшов з роботи і не повірив, сказав: «Що ви видумуєте? Дайте поспати». Але я почула вибухи і зрозуміла, що почалася війна. Біля нас недалеко завод. Ми зібрали речі та пішли до бомбосховища ночувати, ранком повернулись додому. В нас там чотири коти залишилися, всі вони були перелякані.
Над нами літали ракети. Ми їли раз на добу - ввечері, тому що вдень неможливо було навіть вийти на кухню.
Так ми прожили вісім днів та поїхали в Хмельницький - нас покликали друзі.
Виїжджали рано-вранці під «Градами» з чотирма котами, трьома кошенятами. Троє синів та ми з чоловіком. Під Високим стояли – була перестрілка. Я думала, ми там і помремо. Видихнули тільки під Дніпром. Спали в машині, люди нам виносили їжу, питали, що нам потрібно.
В серпні я їздила додому на два тижні, речі забрати.
У Харкові люди гинули на зупинках, тринадцятирічний хлопчик загинув. Я на собі відчула вибухову хвилю – це дуже моторошно.
Чоловік повернувся до Харкова працювати, а ми з синами поїхали в Дніпропетровську область, в моє рідне місто Жовті Води.
Чоловік заради співробітників повернувся на роботу. Їх офіс вже чотири рази ремонтували, двері всі забиті. Якось до них прилетіла ракета, і дивом не вибухнула. Приїхали МНС, сказали, що вони в сорочці народилися.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
