Капралова Аріна, 11 клас, Харківський педагогічний фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання — Гейдел Алла Михайлівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Моя історія війни почалася 24 лютого 2022 року, о 5 ранку я прокинулася від вибухів їх навіть було видно за вікном. Коли я прокинулася вже не було світла і прийшлося збиратися з ліхтарем, я швидко зібрала речі, одягнулася і ми поїхали у Харків. Поки їхали чули вибухи. Коли приїхали там було не так гучно. Моя мама, сестра і я залишилися в квартирі у Харкові, а наш тато поїхав на службу. У місті ми були до вечора. Потім поїхали до бабусі, яка живе у Харківській області.

Через те, що це маленьке місто, а їжу в основному возили з Харкова, то її майже не завозили, а в магазинах були величезні черги які були навіть на вулиці.

Через 2 місяці життя у Харківській області моїй сестрі підходив час народжувати, ми прийняли рішення що в трьох їдемо у Хмельницьку область. Там було зовсім інше життя. Не було таких черг, вибухів і люди жили як зазвичай.

Через 2 тижні після приїзду, у Хмельницькому моя сестра народила.

Тут ми залишались до кінця серпня. І повернулись назад у харківську область.

Після повернення відновилися мої тренування, але лише раз на тиждень. Через деякий час поїхали знову у Харків.

Мої тренування відновилися повністю і були майже кожен день. Весь цей час я не ходила в школу тому що вона була закрита через окупацію, а почала вчитися вже у вересні наступного року.

Після деокупації мого будинку, ми їздили додому щоб забрати якісь речі, які не встигли взяти 24 лютого. На жаль я не змогла нічого забрати тому що багато вкрали окупанти. Мій будинок був сильно пошкоджений війною. Стіни були в дирках, дах майже весь зламаний, а телевізор і комп'ютер були пошкоджені уламками. 

Майже все, що не вкрали, було пошкоджене.

Наразі ми продовжуємо жити у Харкові. 

На жаль у свій будинок повернутись ніколи не зможемо. І тепер моя сім'я починає життя спочатку.