У Лідії четверо дітей, двоє поїхали подалі від бомбардувань. Понад сім років люди живуть, як на пороховій бочці, у постійному очікуванні обстрілу. В них постійно перевіряють документи під час поїздок і з’ясовують, чи місцевий.

Обстріли позбавили спокою мирних жителів, довелося звикнути до цієї обстановки.

Жінка зі сльозами каже, що найстрашніше для неї – коли «Гради» стріляли, а онука кричала: «Я не хочу жити у підвалі!»

Вона дуже вдячна Рінату Ахметову за його величезну підтримку, яка допомагала людям виживати.