Мені 66 років. Я на пенсії. Я родом із села Новокаїри Бериславського району, тут народилася і жила. Нікуди не виїжджала і не планую. 24 лютого зранку мені подруга зателефонувала і сказала, що війна. Потім я увімкнула телевізор і страшну новину дізналася. 

На другий день війни рашисти вже були в селі. Не вистачало ні їжі, ні ліків, але ми якось викручувалися.

Шокувало відношення росіян до нас, українців. Не можу досі зрозуміти, що ми їм зробили, що вони прийшли сюди і винищують нас.

При них страх дуже великий був. А зараз на село бомби кидають - постійно живемо в страху. Діти всі виїхали. Ми тут тільки з чоловіком залишилися.

Мені б - якби швидше війна скінчилась. Дуже хочеться, щоб усі мої діти, онуки і правнуки повернулися додому. Щоб ми були всі разом, і щоб тут не стріляли.