Ми одержали харчовий набір від Вашого Благодійного фонду. Ваша гуманітарна допомога важлива тим, що вселяє надію на Мир і бо, якщо є люди, які піклуються за інших, то Добро сторицею має Зло перемогти.

Я печуся думкою, щоб війна скоріш закінчилася. Мій дідусь Микола Субота, письменник-аматор, краєзнавець. І незважаючи на війну, його часто відвідують гості. Про одного з них і моя мова.

Це старець із села Заброди. Він від мого діда набагато старіший, але на вид він, старець Григорій Іванович Дунаєвський, набагато молодший. Цей старець просить мене набрати йому тексти, де Він викладає про своє життя. Саме ці два тексти і надсилаю до Музею «Голоси Мирних».

Старець із Заброду Гриша дозволяє мені його тексти надсилати, їх можна друкувати, під його іменем Старець Григорій Іванович Дунаєвський. Ще раз Дякую за гуманітарну допомогу!

До 300-річчя з дня народження богослова Григорія Сковороди

Палище пам’яті

Шостого травня о 22-й годині 50-й хвилині цього 2022-го року росіяни спалили ракетою Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди у селі Сковородинівка. А 8-го травня я відвідав це палище пам’яті.

Переді мною постала сумна, жахлива Руїна. Розтрощена у пух і в прах будівля музею, а також кімната, в якій проживав сам Сковорода.

Всюди валялися, мов сміття, обгорілі експонати з музею. На попелищі я побачив осяяного щастям Григорія Сковороду. Він, опалений, набув вогняно-золотистого квіту. Цей скульптурний образ статуї, мабуть, перевершив би самого Григорія Савича своєю живучістю. У статуї богослов Сковорода постав воїном праведності, яким він себе завжди вважав. Богослов Сковорода воскрес із попелу, бо переміг у цім бою.

І згадуються пророцтва Сковороди: «І зійде сонце із заходу,.. І стане з сонця сто сонців», «Мені б померти як Ісусу Христу і воскреснути як він», «Люди бояться смерті, а я знаю, що мені смерті не буде, бо мені буде воскресіння».

І справді, жахливо навіть уявити, скільки смертей завдала би російська ракета, але її вогонь прийняв на себе богослов Григорій Сковорода.

А ще пам'ять, на думку Григорія, є Бог Добра та Любові. З його слів – «з зерниці пам’яті люди зиждуть кожен новий день чистіший, веселєйшій». Ця пам'ять є вічністю і має її кожна людина у своїм серці. Тож якщо ця пам'ять вічна і живе у кожній людині, то навіщо, ви запитаєте, росіяни спалили у селі Сковородинівка музей-мавзолей богослова Сковороди?

І знову ж таки за богословом Григорія Сковороди людина має два серця, два начала – серце Добра і серце Зла. Тож це палище пам’яті  Бога Любові є не що інше, як спроба росіян умертвити у людей оте серце Добра і реанімувати в них друге серце – серце Зла. І робиться це через нагнітання страху, паніки та сорому. У самого страху дуже багато різновидностей, понад сорока. Та всупереч іншим страхам у людини також мається праведний страх – це Страх Божий, який тримає серце людини у чеснотах, яким немає числа.

Якщо ж людина втрачає Страх Божий, тоді вона відкриває двері своєї душі для поселення страхів демона Зла. Недаремно, кажуть, що святе місце пустим не буває. Що ж сталося з нашим північним братом? І знову згадаємо слова Сковороди: «Муче мене вогневиця. Я знаю – це московський чад, а він є північна чума.»

Ми усвідомлюємо, що президент Росії Путін знає  і Тараса Шевченка, і Григорія Сковороду. Та дуже таки пече їхня правда владику Путіна.  Тож згадаємо ще деякі слова Сковороди: «…А мої турботи і радощі, і слава, і я сказав би життя, при тому вічне життя..» Що це? .. та слухаємо і йдемо далі за богословом: «..Дружняя душа, душа, котра любить мене, душа, котра пам’ятає про мене – її я ціную більше, ніж піраміди, мавзолеї та інші царські пам’ятники..»

Тож, росіяни, зупиніться! Сковорода – не лише наш, український. Сковорода – Божий Дар для всього Світу! Слава Україні! Слава Миру! Слава Божа!