Лищенко Максим, 16 років, учень 11 класу ліцею №4, м. Вільногірськ, Дніпропетровська обл.

Вчитель, що надихнув на написання есе - Роскокоха Тетяна Валеріївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Коли прокинувся, я не розумів, чому батьки збирають необхідні речі, тривожну валізу, говорять про щось. Спитавши у батьків: “Що трапилось?!”, вони мені відповіли: “Війна, сину!”. Я сидів у шоці після цих слів і мені не вірилось, що це насправді відбулось. Мене огорнув легкий холод і трохи трусило.

Коли я йшов до профільного центру, я дивився, що багато людей стоїть біля банкоматів, багато людей йдуть до магазинів. І я відчув, яка паніка була у людей у той день.

Прийшовши до профільного центру, всі розмовляли про війну, і я сидів у шоці від того, що відбувається. На першому уроці нам розповідали про все це, як себе вести, що робити під час сирени.

Після того, як я відійшов від шоку, в першу чергу, зателефонував брату, родичам, які знаходилися у Дніпрі. Зайшовши у соц.мережі, я бачив тільки новини про війну, події, поради, вибухи, сирени, літаки, ракети.

Для мене і родичів цей день означав, що росіяни - це підлі боягузи, які без оголошення війни почали бомбити все, що їм заманеться, а саме: житлові будинки, торгові центри, дитячі садки, школи, інфраструктуру, називаючи це воєнним об’єктом. Війна показала нашу націю патріотичною, що ми завжди прийдемо допоможемо нашій нації, що ми незламні, що ми зібраний народ, який допомагає всім чим може. Наш народ також дуже сильно піклується про наших захисників, козаків, які віддають життя заради нашої вільної, квітучої країни і мирного неба над головою.

Профільний центр перетворився на гуманітарний центр, який допомагає як людям, які потребують допомоги, так і нашим захисникам, а саме: плетіння сіток, збір коштів на різні потрібні прилади, харчі, автомобілі, рації, бронежилети. Крім того, були блокпости, яким потрібна була допомога. Я з друзями завжди приходили і хотіли хоч чимось допомогти.

Для мене мир - це, коли немає вічного ворога біля кордону, коли всі люди можуть насолоджуватися яскравими, світлими, вільними моментами життя, коли вся родина дома за столом, що всі захисники повернулися додому, зовсім не чути слово “війна”, не чути ці сирени.

Дивлячись, що творив цей “русскій мір” десятого жовтня, влаштовував повномасштабний геноцид нації. Відчуття було, що ми повернулись на початок війни, але страху вже немає, є тільки відчуття ненависті і бажання боротися з нечистю.

Слава Україні!

Героям Слава!