Третього березня до нас у село зайшли росіяни. Ми боялися ходити по вулиці: всюди були їхні машини, танки, гармати. Вимикали світло вночі, щоб до нас не зайшли. Без документів по вулиці ходити було не можна.
У квітні ми виїхали до Запоріжжя, а діти залишилися там. Зв’язку з ними немає, їхня доля мені невідома.
Коли їхали, на блокпостах перевіряли усе, примушували виходити з машини.
Моя онука мріє стати лікарем, хочу, щоб її мрія здійснилася. Сподіваюся, все скінчиться добре.
