На початку березня мій будинок розбили. Мене тоді не було в ньому, але краще б я тоді була всередині. Я прийшла, побачила руїни і стала перед ними на коліна. Будинок для мене був живий.
Ми з сестрою перебралися в будинок дядька. Нас постійно обстрілювали, неможливо було вийти на вулицю. Спочатку ми якось закривалися стільцями від уламків, потім пішли шукати укриття в локомотивному депо. Там уже було дуже багато людей.
Одна жіночка померла просто там. Її донька додзвонилася подрузі, щоб та викликала медиків, але було небезпечно, ніхто з лікарів би не доїхав. Чоловіки винесли тіло померлої у верхню кімнату сховища, а потім туди влучив снаряд.
Нарешті на виклик тої доньки прийшов військовий лікар, нас знайшли солдати і повідомили про місце евакуації. 19 березня три автобуси вивезли нас у Слов’янськ.
Хочу, щоб путін пішов геть з України зі своїми солдатами.
