Онуфрійчук Назар, 9-а клас, ліцей №6 імені Назара Макаренка

Вчитель, що надихнув на написання — Щавінська Галина Вікторівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Можна зруйнувати дім, але неможливо знищити спогади про нього; спалити сад, але не позбутися всього насіння та коріння; захопити територію, але не згубити душу.

Можна покалічити або вбити людину, але неможливо знищити Народ...

Життя за 1000 днів війни допомогло нам усвідомити СПРАВЖНІ цінності, які є по-особливому актуальними і важливими сьогодні. Ми ніколи не могли збагнути, що родина, Батьківщина, воля, свобода, мир, перемога, народ, нація — життєдайне джерело для кожного з нас.

1000 днів війни. Біль, страждання, сльози... Щоденна боротьба за незалежність і щасливе життя в мирній країні. Важко усвідомити, чому і за що страждає цвіт нації, проливають кров сини і доньки України. Таке неможливо забути! Це важко пробачити!

1000 днів жорстокої війни.

Як можна втішити батьків, чию дитину вбила росія? Як пояснити хлопчику чи дівчинці, що тато більше ніколи не повернеться додому? Як заспокоїти молоду дівчину, чий коханий пропав безвісти?

Щодня я чую налякані голоси моїх ровесників, читаю історії їхнього життя і усвідомлюю, що путь кожного з них – це, безумовно, і мій шлях також.

Аліна (Хмельницький): пензлі як зброя

– Війна триває вже 10 років, а мені тільки 16. Десятий рік я малюю, щоб допомагати тим, хто цього потребує. Кожен малюнок – частинка моєї душі, вкладена в боротьбу. Металеві шоломи з моїми авторськими малюнками продають волонтери, а кошти спрямовують на придбання спорядження для українських військових. Також я виставляю свої картини на аукціони, щоб зібрати гроші для ЗСУ.

Я зрозуміла, що мистецтво змінює людей, допомагає зцілити рани, яких не видно.

1000 днів війни переконали мене, що кожен мазок пензля – це мій голос, мій протест, моя надія. Кожна картина – це розповідь не лише про втрати, але й про відродження, про майбутнє, адже навіть у найтемніші часи мистецтво залишається світлом!

Женя (Харків): голос віри

– Моє рідне місто – Харків. До 24 лютого 2022 року було звичайне життя: навчання, музична школа, вокальні конкурси. Мені довелося зустрітися з війною віч-на-віч, бо я жила на Салтівці – у районі міста, який першим зазнав ворожої агресії. Чужинці з автоматами ходили по наших вулицях. По домівках прилітали то снаряди, то ракети. Залишатися вдома було небезпечно, тому ми з мамою виїхали з міста та згодом опинилися аж у Великобританії. Одразу ж взяли участь у суботньому мітингу на підтримку України, який проходить у Манчестері від початку війни й дотепер. Тоді, навесні 2022, я вперше виконала українські пісні на майдані біля пам'ятника королеві Вікторії. Дехто співав разом зі мною, хтось робив фото, знімав відео, а моя мама плакала… З того моменту, кожної суботи, я беру участь у такій акції, бо це можливість нагадати світові, що Україна жива та бореться.

Я виконую пісні, розповідаючи про минуле, про мрії, зруйновані війною, і про надію, яка живе в серцях.

Я співаю, щоб світ чув нашу правду, щоб знав: ми не здаємося, бо любимо Батьківщину.

Музика – моя зброя.

1000 днів війни дали зрозуміти, що пісня — це мова, яка об’єднує. Неймовірне відчуття, коли твій спів зливається з голосами сотень людей. Тоді, як ніколи, я усвідомлюю себе частиною нашого народу.

Я — громадянин України. Моїм головним завданням є добре навчатися, стати кваліфікованим спеціалістом. Найбільша мрія — якнайшвидше почути довгоочікуване слово "Перемога!".

Шлях до миру нелегкий, дорога терниста, як і та, якою йшов Ісус Христос на Голгофу.

Вірю, що ми обов'язково все відбудуємо, повернемо! Українська нація незламна, працьовита, дружня, щедра, гостинна, співуча, тому ворогам її не здолати, бо наша сила в єдності. Сьогодні, як ніколи, актуальні та пророчі слова Великого Кобзаря:

Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава і воля святая!