У перший день війни у мене була паніка. Я працювала вчителем у школі, нам сказали забрати трудові книжки. Я не могла повірити, що все буде настільки серйозно. Я постійно була вдома з дитиною.
Четвертого березня обстріляли наш будинок, і ми переїхали до свекрухи - до іншого району міста. Потім обстріли почалися і там. Ми були у квартирі, до підвалу не спускались. Потім виїхали в центр міста, де залишались до 15 березня. Потім змогли виїхати до Бердянська. Врешті опинилися у Словенії.
Наше рідне місто вщент зруйноване. Мене шокувало, що звідти неможливо було евакуюватись.
Минув рік, а я й досі в шоці. Неможливо повірити, що Маріуполя більше немає. Наша квартира вціліла, а будинок моєї мами зруйнований.
Я рада, що ми врятувались і виїхали. Далі хочу просто спокійно жити.
