Киянка та її мама з Маріуполя перечекали початок війні на Закарпатті, а потім повернулися додому

Ми прокинулися від вибухів, у нас була паніка. Ми ховалися, боялися. Потім приїхала мама з Маріуполя, і ми виїхали до Закарпаття. На вокзалі була давка, таке творилося… Ми майже стоячи їхали, було дуже багато людей. Там і стріляли люди з територіальної оборони, щоб не було паніки, щоб заспокоїти людей. На Закарпатті ми були півтора місяці.

Ми живемо в такій депресії… Постійно тривоги, в дочки машину вкрали в перший день, і квартиру в Ірпені розбомбили, так що тільки переживання. Все на нервах, болячки вилазять. В Іванківському районі хата у брата була - там також все розгромили. Машина доньки знайшлась, військові знайшли за Броварами  і передали нам.

Зараз також сидимо і не знаємо, що буде далі. 

Зараз оці розмови, що знову напад буде, так що нічого не зрозуміло. Будемо, звісно, надіятися, що все буде добре. Зараз і так наші хлопці молодці - багато ракет відбивають, ми вже і не ховаємося. Сидимо в квартирі, у сховище не бігаємо.