Петреченко Євгенія, 11 клас, Канівська гімназія імені Івана Франка

Вчитель, що надихнув на написання — Бондаренко Наталія Леонідівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року. День, який поділив життя українців на до та після, який у кожного в пам’яті закарбувався густим тереном, гіркими материнськими слізьми.

Місто гуділо, як великий вулик. Страх, паніка, нерозуміння. 

Повно людей в магазинах та на автозаправних станціях, багато автомобілів на дорогах. Місто захлеснула хвиля хаосу та розпачу.

Так до мого рідного Канева доторкнулася війна.

З того дня минула ще 1000 таких страшних і жахливих днів. 

Людям довелося заново вчитися жити, усміхатися, радіти, цінувати.

Це був непростий шлях, але ми впевнено крокуємо ним заради себе, рідних та близьких, усіх воїнів ЗСУ, завдяки яким прокидаємось кожного ранку, та заради нашої незалежної України.

Борімося! Кожен день – новий виклик. 

Ми побачили, як легко руйнуються будинки і людські життя. Також побачили і те, якою силою може бути єдність, допомога та підтримка одне одного.

«Лиш боротись – значить жить!» – писав Іван Франко. І кожен наш день у період війни – це нескінченна боротьба за життя, мир, свободу.

Пам'ятаймо і цінуймо! Ми завдячуємо усім, що маємо, нашим воїнам ЗСУ. Вони ціною власних життів боронять наш спокій.

Воїни як ніхто заслуговують на шану та подяку.

Роки боротьби навчили нас і цінувати тих, в чиїх руках майбутнє. Саме сучасна молодь відбудовуватиме та творитиме незалежну процвітаючу Україну. Важливі усі.

Жовтень 2024 року. 1000 днів війни позаду. За цей час ми навчились бути згуртованими та сміливими, позитивними та незламними. Кожен зробив свій вибір: боротись чи здатись, вірити чи впасти у відчай, бути хоробрим або ж боягузом. Мій шлях ще триває. З кожним днем все ближче заповітне: «Ми перемогли!». 1000 днів – це не лише жахи війни, а й віра та боротьба за щасливе майбутнє.