Ми загубили житло у Лисичанську, змушено стали переселенцями.

Це був жахливий день: зранку подзвонила вчителька і доповіла, щоб у школу не йшли. І одразу почули вибухи. Було дуже страшно. Прийняли рішення ховатися у бомбосховищі, а згодом і ночували там, поки не переїхали до Миргороду.

Повідомила вчителька, а потім десь через годину ми самі з донькою почули обстріли, які тільки ставали сильніші. Це був жах.

День, коли евакуювалися з рідної домівки, назавжди залишився в пам’яті.

Зверталися до психолога.

Коли були у Лисичанську, не було їжі, ліків та засобів індивідуальної гігієни, тому й евакуювалися.