Ми з маленького солоного міста, яке забезпечувало всіх сіллю – місто Соледар. Ми виїжджали у квітні, рятуючи життя дітей. На той час старшому сину було 8 років, а з молодшим тільки приїхали з пологового будинку. Техніка почала їздити біля нашого будинку, і вибухи ставали все ближче. І ми вирішили виїжджати, рятуючи дітей, з речами, які були по сезону.

Я була в пологовому будинку на збереженні, а чоловік зі старшим сином був вдома. Це страшне відчуття, що в нашій країні це відбувається.

Спочатку ми не казали дітям, думали, що все закінчиться за тиждень. Але з часом, коли по місту почала їздити техніка, ходило багато солдатів, дитина почала питати. І ми сказали правду – що настала війна і на нас напали сусіди, Росія.

Найстрашніший день був у пологовому будинку. Я дуже боялася, що можуть бути прильоти, ми спускалися до бомбосховищ. І страх за сім’ю, батьків.

Старший син замкнувся через переживання, стрес від переїзду, знаходження нового житла. Ми зверталися до психолога і проходили курс. Молодший син зараз йому 2 роки, стоїть на обліку у невролога, і ми також проходили лікування. На 3 місяці у мене перегоріло молоко від переживань.

Дякуючи всім волонтерам, ми не стикнулися з серйозними проблемами на початку війни – отримували продукти харчування, гігієну та дитячі підгузки.