Наталія Миколаївна пережила страшні дні війни, не виходячи з укриття. Через бойові дії вона залишилася без підтвердження трудового стажу, що заважає їй вийти на пенсію.

18 липня 2014 року я пішла на роботу і потрапила якраз під перше бомбардування. Додому поверталися поповзом, як усі. Ховалися в підвалах протягом двох років. Будинок постраждав, два снаряди розірвалися: один у сусідів, інший прямо біля нас.

У підвалі ми жили повністю 2015 і 2016 роки. Зі мною були ще сини. Молодший син зараз поїхав, другий рік живе в Українську. Я залишилася зі старшим, інвалідом.

Природно, війна вплинула на нас дуже сильно. Всі роботу втратили, а я загубила трудову книжку. В цьому році мені 50 років виповнилося, я могла би оформити пенсію, так як у мене син інвалід, але я не можу через втрату трудової книжки. Я не знаю що мені робити. Живемо на копійки, які син отримує, і все. Ну, а так доріг, транспорту у нас немає. Проблеми і з аптекою, багато в чому ми урізані.

Коли тихо, ніби й на душі спокійно. А коли починаються «веселощі», тоді трясешся, тому що відповідаєш не тільки за себе, але і за сина. Мріємо, як би день прожити, аби не бомбили, щоб не стріляли, щоб нарешті все відновилося.