Володимир Васильович кілька років не бачив онуку, яка живе по інший бік лінії розмежування.

Перший день війни... Спочатку тут нікого не було. Потім підірвали міст, перекрили рух. Був обстріл з вертольоту по селу. У дочки мало бути весілля 12 червня, а 10-го ми збиралися їхати до неї. Але люди у військовій формі перекрили рух, і все. Просто перестали випускати, тільки можна було їхати в бік Райгородки і Новоайдара. Спочатку було тихо, потім почали стріляти. В будинок не потрапили, але було осколкове пошкодження – скло, раму розбило.

За тиждень у Слов'яносербську 96 будинків розбили. У тому числі лікарні, інтернат для літніх, технікум. А до нас у двір танком заїхали.

Раніше я міг вільно піти на річку. Були магазини, з боку Слов'яносербського району приїжджали люди, у нас продукцію купували. Якщо ми раніше могли щось продати, то зараз – ні.

Моїй онучці сім років, восьмий іде. Я її бачив три рази лише. Вона в 2020 році пішла до школи. Ми не можемо ні до дочки, ні до сина проїхати. Вони в Луганську, в Донецьку. Туди пускають тільки тих, у кого є [Луганська і Донецька] прописка.