Я взагалі із Степногірська, а зараз переїхав до Запоріжжя. Мені 63 роки. Сім’я була з чотирьох людей, а зараз діти роз’їхалися. Син в окупації, донька - в Германії. А ми з жінкою скитаємося по чужих квартирах. 

Зранку прокинувся – і така неприємна новина… Спочатку я не вірив, а як почало над головою літати, тоді повірив. Ми з онуками три місяці в холодному підвалі сиділи.

Коли прилетіло за 50 метрів відти, де я жив, і все вилетіло, донька прийшла з холодного гаража і сказала, що буде виїжджати. Ну і ми разом поїхали на своїй машині.

Поки, слава Богу, все є. Ми і там отримували допомогу, і в Запоріжжі отримуємо. Звісно, медикаменти дорогі. А так – є, що поїсти.

Я по життю оптиміст, то мені стреси долати легше. Я на погане не звертаю уваги, а хороше приймаю.

Мені хочеться бачити вільну Україну. В першу чергу - перемога і мирне небо.