Ми жили в Херсоні, працювали на ринку. Не дуже було приємно дивитись, коли окупанти ходили з автоматами, такі борзі, як вроді вони визволителі, особливо буряти. 

Коли почали стріляти, виїхали до племінниці. Добре, що виїхали, бо там, де ми жили, влучив снаряд і дах знесло. 

Зараз знаходимося в селі, тут нам добре - вибухів не чути. Іноді заїжджаємо до Херсона.

Виїжджати наче й не сильно важко було, просто сильно дорого. Та й мало хто хотів під обстрілами їздити, але місцеві звикли там  їздити на базар, вони і досі їздять. Так що він нас привіз, і слава Богу. А наш дім за Антонівкою - там сильно стріляють, то страшно туди їхати.

Ми так хочемо, щоб війна скінчилась до нового року, але ми бачимо, як тяжко даються нам ці метри, навіть не кілометри. Думаю, що як літаки дадуть, то може, весною і все буде добре.