Муковоз Марія, 9 клас, КЗ "Харківський ліцей № 17 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Чопікян Анжеліна Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Почувши слово «війна», більшість згадує про військових у формі, зброю та бої, але іноді це не єдина її частина. Наразі цивільні українці та українки теж страждають від неї. Це – невелика історія про моє життя протягом 1000 днів повномасштабного вторгнення. Перші два тижні повномасштабного вторгнення ми з мамою і батьком ховалися від вибухів у метро та ходили додому щоб забрати необхідні речі. Потім мамі зателефонувала моя хрещена та запропонувала нам поїхати до них в село в Харківській області, оскільки там було трохи безпечніше.

Спочатку я відчувала себе ніяково у хрещеної, тому що сумувала за своїм звичним життям вдома і друзями.

Але були і гарні новини – там я спробувала багато нових речей, наприклад: риболовля, похід в ліс за грибами, плетіння з лози. Згодом у мене з’явився друг, який теж приїхав з Харкова, з ним ми досі спілкуємося. Коли я була в селі, ми з мамою завжди приїжджали до рідного міста три рази на тиждень, іноді залишаючись на кілька днів з ночівлею вдома.

Коли я була вдома, то відчувала себе щасливою, та водночас я була напружена і розуміла, що мої батьки поки не готові повернутися.

В грудні 2023-го року я повернулася до Пласту, Національної Скаутської організації України, до якої доєдналася ще в дитинстві. Я дуже рада, що знову почала ходити до цієї організації, тому що там я відвідала багато літературних, творчих і наукових заходів, ходила в мандрівки з наметами, була в таборі і познайомилася з чудовими людьми. Пласт допоміг мені і надав емоційну підтримку, якої на той час бракувало.

На жаль, в таких складних ситуаціях багато людей перестають приділяти увагу речам, які роблять їх щасливими, та я вважаю, що цього не можна робити.

За ці три роки я змінила багато видів діяльності: шиття іграшок, гра на піаніно, вишивання і роликовий спорт. Останнє я вдосконалюю і досі, проте більшість довелося кинути через втрату інтересу або нестачу часу. Війна змусила людей навчатися тих речей, про які деякі навіть не подумали б раніше. Після повномасштабного вторгнення я вперше спробувала плести маскувальні сітки; почала більше відвідувати курси з надання домедичної допомоги, хоча була на них і раніше. Я стала дорослою, навчилася розставляти приорітети і казати людям «Ні».

Завдяки насназі та правильному розподіленню свого часу, я досягла непоганих результатів у своєму улюбленому виді спорту, навчанні і додатковому вивченні іноземних мов.

Напевно, у всіх нас хоча б трохи змінилися цінності. Наприклад, я ніколи не подумала би, що буду цінувати тишу, гарний сон, перебування в безпеці та спілкування з друзями; а зі звичайних побутових речей - світло, воду, опалення.

У кожної людини був свій шлях за ці 1000 днів війни. Напевно, відновлення стану після всіх подій буде тривати не один місяць, але я рада, що знайшла у собі сили продовжувати жити та розвиватись попри становище у місті. Зараз у мене є багато цілей, які я хочу втілити в життя. Одна з них – добре вивчити три іноземні мови, особливо англійську. Я хочу розповісти про війну в Україні представникам інших країн, для того, аби якомога більше людей дізналися про неї і це більше не повторювалося.

Кожного дня, так само як інші, я роблю все можливе, аби наблизити нашу перемогу і впевнена, що нам це вдасться, тому що українці – незламна нація.