Мені 67 років, я пенсіонерка з Мар’їнки. Нас із чоловіком пораненими вивезли до лікарні в Дніпрі, робили операції. У мене тепер немає ока, ще й палець відірвало. Ми не встигли сховатися в підвал – прилетіла міна і нас поранило. Ми лежали у лікарні в Царичанці – все було безкоштовно, доглядали за нами. Потім нас виписали, ми приїхали в Жовті Води.

У Мар’їнці не було ні світла, ні газу, ні води. Нам возили допомогу, але нечасто, бо нас сильно обстрілювали. А потім взагалі перестали, і тоді наші хлопці з ЗСУ приносили хліб і консерви, щоб ми з голоду не померли.

Зараз в місті вже немає нічого живого, і нікого немає. Нашого сусіда вбило, а нас поранило. Повертатися тепер нам нікуди.

Я гадаю, що війна ще буде тривати до весни. Це моя думка. У мене важка контузія, мені лікар заборонив новини дивитися. То я телевізор не дивлюся і новини не слухаю.

Майбутнього зовсім не уявляю. Все розбили. Повертатися немає куди – ото так і будемо по квартирам ходити.