Про вторгнення ми дізналися з новин. Вирішили почекати хоча б два-три дні, поки щось проясниться. А тепер розумію, що треба було тікати саме у перші дні.

У березні місяці ми з чоловіком на велосипедах поїхали з міста геть, в напрямку Мангуша. Там ночували в лікарні, звідти цілий день добиралися до Бердянська.

Батьки мої - у Кремінній. Найбільше болить, що батько помер, а про мати немає жодної звістки.

На майбутнє немає жодних планів.