Ми пережили окупацію майже 9 місяців, втратили роботу. Після деокупації наш будинок був пошкоджений - горів дах, вибиті вікна та двері. А після шостого «прильоту» був зруйнований дах і верхній поверх, який став непридатним для життя. Коли сталося попадання снаряду, я з донькою виїхала до Києва, але зараз ми були змушені повернутися у Херсон.

Ми перебували з сім’єю у Херсоні, старша донька навчалася у Києві. Сказати, що це був шок - нічого не сказати. Але ми намагалися опанувати свій страх. Під час окупації майже не виходили на вулицю, тільки щоб купити їжу собі та літнім батькам.

У нас дуже мужня дитина. Вона сама все розуміла. Коли танки їхали біля будинку, наставляючи на нього дуло, і все тряслося, ми обіймались і сиділи так.

Коли орки захоплювали місто, це було 1 березня 2022 року. Ми жили біля СБУ та погранзагону. Це був кошмар. Як можна не стискатися, коли сидиш у повній розпачі і не розумієш, що робити далі. Дитина почала непритомніти. Три місяці після виїзду з Херсона я майже не виходила. Дитина має статус постраждалої від агресії Російської Федерації.

Херсон при захопленні залишився майже без їжі. Це були величезні черги, щоб хоч щось купити. Після деокупації місто майже два місяці було без світла та води. Під час обстрілів, ризикуючи життям, ми ходили по воду до водоканалу.

У нас залишилися дитячі іграшки, у яких застрягли осколки від снарядів. Ще є гімнастичний м’яч, який донька використовувала для художньої гімнастики. Він лежав у коробці, у яку потрапив осколок, і цей осколок залишився всередині.