Світлана Вікторівна вдячна людям, які допомагали в евакуації. Найважче було перевезти лежачу хвору маму

Мешкали ми з мамою в Пологівському районі у селі Преображенка. Мама захворіла ще до війни. Не думали, що війна почнеться в такому масштабі, що нам прийдеться маму на простинях вивозити. 

Спочатку ми з сусідкою і сестрою ліпили вареники, пекли пиріжки, роздавали шкарпетки. Біля нас дорога якраз іде на Гуляйполе, і ми проводжали кожну колону, махали, вручали хлопцям все, що в нас було. Чоловік мій їм запчастини давав. 

А вже як почалися обстріли, ми почали ховатися в підвалах. Мама лежача - ми її спустити не могли, тож подушками забивали вікна, опускали її на підлогу, а самі тікали в підвал. 

Отак ми жили два місяці, поки не приїхали в квітні 2022 року. Навіть не збиралися… Схопили документи, мамині памперси, одіяла, подушки - отак ми виїжджали: перелякані, зі сльозами на очах.

Було дуже важко. Ми їхали просто в нікуди. Приїхали до Запоріжжя, стали просто серед дороги… Спочатку нас не хотіли брати, тому що мама лежача. Потім, дякувати добрим людям, нас приютили на одну квартиру, потім на другу, зараз ми на третій квартирі. Слава Богу, нам допомагає і Преображенська громада, і фонди всякі. Куди звертаємося -  нам завжди приділяють увагу і всім допомагають: і памперсами, і пелюшками, і харчами. 

З мамою хворою дуже важко: вона не ходить і не розуміє нічого. Це не дитина, яку взяв на руки і можеш передвигатися - це огрядна жінка, яку потрібно не одному чоловікові нести.  

Всі оці обстріли навіть згадувати дуже важко. Ще й неясно, що буде далі. 

Сестри дом розрушений повністю - немає де жити. У нас – частково: дах побитий, вікна побиті. 

Хлопців пустили туди, щоб вони мали хоч якийсь захист, хоч якісь стіни. Донатимо, адже все одно хочеться допомогти. Тому що знаємо, що там - діти і чоловіки. 

Я чогось думала, що це буде набагато бистріше, що якось якісь будуть домовленості, якісь перемовини, що нам допоможуть і нас не кинуть. А сьогодні я тільки молюся Богу і прошу, щоб захистив нас і нашу країну, щоб це все швидше закінчилося. 

Я дуже хочу, щоб закінчилася війна, щоб наступив мир, щоб діти, які воюють, повернулися в свої сім'ї. Я дуже хочу вернутися в свій Оріхів, в Преображенку, де поховані мої батьки. Хочеться, щоб все якось відбудовувалось. Дуже хочу, щоб ми всі повернулися туди, де народилися і виросли, де більшу половину життя свою прожили. І щоб діти ніколи не тримали в руках зброю.