Я з Донецької області, з Лиману. Життя було гарним до війни, а зараз там немає нічого хорошого. Мені вже 72 роки, і прийшлося виїхати.

24 лютого 2022 року ми почули вибухи, потім ввімкнули телевізор і дізналися, що війна почалася. Це ж коїлося по всій Україні. Ми виїхали, коли уже вороги були на підступах, бомбили Лиман. 

Я поїхала за три дні до захоплення міста. Незабаром моє житло розбили. Тепер я без домівки і без майна. 

Зараз живу в Кіровоградській області. Ми тут із травня, і в нас усе є, нам допомагають. Все було добре, гуманітарну допомогу давали.

Мої брати і сестри в Дружківці теж не виїжджали. Поки там не дуже страшно, вони залишаються на місці. 

Живемо тільки надією, а як усе буде далі – ніхто не знає.