Мені 70 років. Я вже пенсіонер, але ще працював на фірмі, яка виготовляє масло. Був на вахті. Почалися вибухи в місті, я приїхав додому і дізнався, що війна. Від нашого села рашисти були десь за два кілометри. Ми з дружиною сиділи в погребі. Сто днів там прожили. Дякувати Богу, що залишилися живі та неушкоджені. Будинок наш побило.  

У нашому селі гарна староста. Було все добре організовано. Нам привозили хліб та інші продукти. Найважче було те, що поряд перебували рашисти. А зараз ми чекаємо перемоги. 

Шокувало, коли сидиш у погребі, а поряд розривається снаряд. Ми боялися за своє життя.

Одна моя дочка з дітьми в Польщі, друга – тут, у Миколаєві, нікуди не виїжджала. Син воює.

Я думаю, що війна в цьому році повинна закінчитись. Я думаю, що американці домовляться з європейцями, і ми виженемо рашистів цього року з нашої землі. 

Закінчиться війна – все буде чудово. Хочемо поїхати в подорож по Європі. У мене непогана пенсія. Я працював докером у порту. Хочеться, щоб ми так само, як пенсіонери з Європи, каталися по всьому світу.