Для нас війна почалася другого травня 2014 року о 5:30 ранку. Все це продовжувалося з різною інтенсивністю і донині.

Коли стали на голову падати бомби і снаряди, почали руйнуватися будинки, тоді ми вирішили виїжджати. Їхали своєю машиною. Нам пощастило, що був спокійний день - без обстрілів. Виїжджали, куди очі бачать, аби подалі від війни. Обрали Полтаву.

Найбільші труднощі для нас – бомбардування, виїзд із рідної домівки і фінансові питання: оренда квартири, оплата комунальних послуг. Ми з дружиною вже літні люди, пенсії у нас невеликі.

Найбільше вражає сама війна, смерті людей, відсутність роботи для молоді, повноцінного навчання для дітей, переселення, умови для життя. Це людська трагедія.

Члени моєї родини роз'їхалися по усіх усюдах у пошуках роботи та кращих умов життя, щоб можна було хоч якось виживати.

Майбутнє хочу бачити мирним. Щоб наші діти і онуки жили у нормальній, спокійній країні.