Ця війна повністю зруйнувала наше життя, яке до неї було спокійним і радісним. Три тижні ми разом з дитиною перебували у Маріуполі під постійними обстрілами, фактично без засобів для існування. У середині березня 2022 року нам вдалося виїхати під обстрілами на підконтрольну Україні територію.

Наше житло зруйноване. Зараз ми живемо в орендованій квартирі, серед постійних повітряних тривог і регулярних відключень світла. Іноді навіть важко назвати це нормальним життям. Стрес, який пережили ми та наша дитина, не закінчився після виїзду - він продовжується щодня.

Перші дні були справжнім пеклом. Ми прокинулися від вибухів у Маріуполі, були налякані і зовсім не розуміли, що робити. Донька все чула і одразу розуміла, що відбувається. Ми намагалися заспокоювати її як могли.

Особливо страшними залишилися у пам'яті дні з 24 лютого до 16 березня 2022 року. Але насправді цей страх не зник і досі. Іноді намагаємося відволікатися роботою чи навчанням, але пережите постійно повертається.

У Маріуполі не було нічого - ні води, ні світла, ні ліків, ні їжі, ні тепла, ні зв'язку, ні газу. Навколо були лише постійні вибухи, пожежі та загиблі люди.

Ми виїхали майже без речей. Не змогли забрати навіть особисті фотографії. Разом із домом там залишилася величезна частина нашого минулого життя.