Добрий день, святий Миколай. Мене звати Саша. Мені 10 років. Ми - велика сім’я. Нас 5 чоловік. І всі ми дружні та рідніших за нас немає. Мама Леся, сестричка Настуся, дідусь Богдан та бабуся Аня.

До 24 лютого 2022 року ми всі мешкали у невеличкому селищі Новотроїцьке. Працювали учителем в школі та вихователем у дитячому садочку. Навчались. Ходили у спортивні гуртки. Мріяли про щасливе життя. Будували щасливе майбутнє. Але коли почали летіти "гради" над головою і гинути в селищі мирні і ні в чому не винні люди, ми вирішили, що треба виїзжати у більш небезпечне для нас місце. Обрали місто Івано-Франківськ, де згодом старша донька вступила до ВУЗу.

У нас є бабуся з дідусем і вони завжди з нами проживали. Винаймаємо житло. Дороге стало життя для нас поза домом. Продовжуємо навчати діток у онлайн школі. Мріємо тепер про закінчення війни та повернення у зруйноване селище та напівзруйнований рідний дім. Ми втратили все, що у нас було. Сподіваємось, що скоро все це жахіття завершиться і ми будемо в рідному дому, якщо він залишиться стояти ще…

Надія нас не покидає, але частіше заставляє панікувати. Що робити далі і де саме ми будемо далі жити? Війна повністю змінила наш образ життя. Вся сімʼя через бойові дії переїхала з рідного селища. Винаймаємо дороге для нашої родини житло, бо практично всі кошти, які заробляє моя мама , працюючи у онлайн школі та всі виплати впо ми платимо за оренду житла. Дуже скрутно та немає багатьох звичних для нас речей. Звикаємо до нового для нас життя.

Я дуже люблю збирати конструктори з лего, різні машинки, динозаври, літаки, будинки. Ще я люблю дуже, коли моя мама пече пиріжки і тортики. Але нажаль зараз немає змоги це робити, бо у винайманій квартирі немає духової шафи, мікроволновки, і тому немає змоги це зробити. А ще я мрію про нову постільну білизну з динозаврами. І про Перемогу нашої України! Це мої найголовніші мрії сьогодення.