Островський Анатолій

8 клас, Вінницький ліцей №15

Вчителька, що надихнула на написання – Дубенчак Олена Борисівна

Війна. Моя історія

Війна - жахлива річ. Де б ви не були, куди б не ховалися, бігли, а вона все одно за вами, десь далеко, та все гримить сиренами, плюється ракетами, сичить літаками. І мимовільний відчай охоплює тебе: Що робити? Куди дітись? Куди йти? А куди йти? Додому? Ти вже вдома. Та що робити, коли бачиш, що твій дім, твоя країна нищиться під тиском лютої, кривавої орди, що не знає упину?

Війна торкнулася кожного куточка нашої прекрасної країни. І кожен, військовий та цивільний, має свою, окрему, сакральну, гірку історію. І я, я теж.

Хоч Вінниця, упродовж усіх шестисот днів війни, є відносно спокійним містом, однак всім нам спочатку було тяжко, боляче, страшно. І мені.

Постійно бігали, хвилювались люди; полиці магазинів за один день спустіли. Вночі кричали, стріляли; мародери грабували магазини, що в перші дні залишилися без світла.

Навіть купувати те, що зосталось, було складно. Банківські карти заблокували - банки не працювали. Згадую навіть, як якась бабуся, купуючи останню хлібину, ледь не плачучи, не могла розрахуватись карткою уже пів години. Так і не змогла…

Найкращий помічник окупантів - це страх в очах тих, проти кого вони воюють. План був простий: великою кількістю солдатів налякати нас, скувати серця, а снарядами знищити наші домівки, щоб беззахисні люди не мали навіть даху над головою. Але ми не зламались, наш народ не може просто здатись: військові боронять наше життя, а кожен цивільний допомагає як може або відволікається від війни по-своєму: хтось малює картини, хтось пише щоденник війни, хтось робить орігамі; найкращі і найпатріотичніші люди(і діти в тому числі) зайнялися волонтерством. Чи не бачили ви дівчаток на вулиці з проханням купити печиво, стрічки чи інші речі? Це маленькі патріотки, які теж хочуть брати участь у боротьбі з ворогом.

Я ніколи не мав і не матиму сумнівів щодо нашої перемоги, адже непереможний дух, що ми успадкували від предків - запорожців, які теж вигравали в жорстоких боях, не числом, а умінням та розумом.

Вони передали клятву берегти і захищати прекрасну землю нам, що з гідністю робимо і зараз, пам'ятаючи, що ми - нащадки великих людей.