Ми пережили окупацію, і це назавжди змінило нашу родину. Ті події були надзвичайно важкими, а після них ми почали зовсім по-іншому сприймати життя. Тепер кожен прожитий день має особливу цінність.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, нам не вірилося, що це справжня війна. Ми залишалися вдома, майже весь час ховалися у підвалі і майже не виходили назовні, адже навколо було дуже багато військової техніки російських військ. Кожен вихід із укриття був небезпечним.

Молодший син тоді ще майже нічого не розумів і просто робив усе, що ми йому говорили. Старший тримався до останнього, але йому важко було повірити, що все, що він бачить і чує, відбувається насправді. Для дітей це стало надзвичайно важким випробуванням.

Найстрашніше було тоді, коли російські військові їздили нашою вулицею і шукали будинки, де могли б оселитися. У ті моменти ми не знали, чого чекати далі, і жили в постійному страху.

Наслідки пережитого відчуваються й досі. Ми намагаємося справлятися самостійно, хоча дітям важко відкриватися і говорити про пережите. Ми поступово допомагаємо їм повернути відчуття безпеки.

Під час окупації ми також зіткнулися з нестачею найнеобхіднішого. Особливо важко було з хлібом, адже через відсутність електроенергії його ніде було пекти. Для дітей болісною була й відсутність звичних солодощів - навіть такі прості речі стали недоступними через війну.