Плескачевська Ніколь, студентка 2 курсу Відокремленого структурного підрозділу "Фаховий коледж економіки і технологій "НУ" Чернігівська політехніка"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Чумак Тетяна Миколаївна

Війна. Моя історія

Я з міста Чернігова, яке стало одним з епіцентрів повномасштабної війни в Україні. Я не зрозуміла, що це війна, коли почула перші вибухи та постріли. Я думала, що ця подія на три дні. Я не хотіла вірити, що мій рідний край опинився під загрозою. Я зрозуміла, що розпочалася війна, тільки тоді, коли моє життя перетворилося на пекло.

Коли я займалася тяжкою працею, щоб купити для сім’ї та сусідам хліба, коли мого вітчима майже не вбила ракета, коли дім матері моєї подруги був повністю знищений, коли місяць була без нічого: світла, води, газу, зв’язку, інтернету, та майже без їжі. Коли сусіди майже боролися за їжу та коли молилася кожну ніч за свою сім’ю та колишнього.

Страх, гнів, безнадія, біль. Чому я повинна страждати, втрачати все, боротися за право на життя? Хто ворог, хто друг, хто захисник? Невизначеність, яка стає моєю щоденністю. Я не розуміла, що цей день означав для мене і моєї родини. Моє життя і життя моєї родини змінилося назавжди після початку війни. Ми втратили свій другий дім на Бобровиці, свої особисті речі, свої звички, свої мрії. Ми втратили свою безпеку, свою психіку, довірю та спокій.

Ми стали біженцями, вимушеними шукати притулок і допомогу в Черкасах. Ми стали свідками жахів війни, які залишили сліди на нашій психіці й фізичному здоров’ї. Ми стали жертвами війни, які не мали голосу і впливу на свою долю.

Але ми ніколи не втрачали надію. Ми залишилися людьми, які люблять свою землю, свою мову, свою віру, свою культуру. Ми залишилися людьми, які підтримують один одного, які діляться останнім шматком хліба у будь-які часи.

Ми залишилися людьми, які вірять про мир, які борються за свободу, які вірять в справедливість та вірність Україні.

Це моя трагічна історія. Історія моєї родини. Це Історія усієї моєї країни. Це історія війни, яка змусила вирвати нас зі звичного життя, залишивши нас з болем та втратами, без нічого, але ми залишаємося тим щитом хоробрості  надії та віри в мир.