«Ми сумнівалися, що це початок війни. А потім тут почали стріляти»

Багатодітна мама Наталя розповідає про події останніх років із тривогою у голосі. Адже їй довелося пережити бомбардування і разом із дітьми бігати до сусідського підвалу. Жінка залишилася без роботи, тому вижити сім'ї вдалося лише завдяки запасам, які встигли зробити у мирний час. Головна мрія – дати дітям освіту та путівку у самостійне життя.

Раніше тиша була і спокій, ми щось планували, а потім раптом все змінилося. Спочатку в небі над нами літаки кружляли, але ми сумнівалися, що це початок війни. А потім почали стріляти, тоді стало страшно.

Я одна виховую трьох дітей. Зараз одна студентка, двоє ще до школи ходять до десятого та п'ятого класів. Ми живемо у приватному секторі. У нас підвалу немає, тому бігали з дітьми до сусіда навпроти. Бабуся не могла спуститись, а господиня і я з дітьми спускалися.

Життя круто змінилося: і здоров'я, і ​​фінансове благополуччя похитнулися. Доступу до води не було, бо в нас вода зі свердловини. Електрика є – отже, і вода. Електрики немає, то й води нема. Воду в колодязі набирали. Опалення також не було. У нас казан, тому грілися у сусідів, у них пічне опалення. Роботи не стало, а харчувалися запасами, що їх робили до війни.

Коли гуманітарну допомогу надавали, це дуже допомогло. Я навіть ділилася. Є в нас одна сім'я з дитиною, яким теж нелегко довелося. Один одному допомагали.

Зараз начебто тихо, добре здається, але не розслаблюємося, страшнувато.

Я зараз мрію одужати і дати дітям освіту.