Римма, як і більшість українців, не готувалася до війни - тож перший місяць повномасштабного вторгнення провела у пошуках хоч якоїсь їжі для своєї родини, щоб вижити.
Війна постукала у наші двері рано-вранці: ми з чоловіком та сином були у власній квартирі.
Перші декілька днів ми не могли оговтатися від шоку - адже ми не готувалися до війни: навіть запасів їжі не мали.
Складно було, коли з полиць магазинів зникли всі продукти. Довелося між тривогами шукати хоч щось, що можна було приготувати.
Війна нас дуже зблизила, ми всі живемо разом. До вторгнення були моменти, коли у наших стосунках не все було гаразд, але зараз все налагодилось.
Нажаль, через війну я втратила роботу: до всіх цих подій я працювала в турагенції. Наразі - розгублена і думаю, що робити далі.
За цей час ми неодноразово стикалися з неабиякими проявами людської чуйності та щедрості. Особисто знаю людей, які давали прихисток у своїх домівках зовсім незнайомим людям.
Про перші місяці війни нам нагадує наш матрац. Саме на ньому ми спали в коридорі три місяці поспіль всією родиною.
