Над нами ракети літали крилаті, страшно було. У Нікополь прилітали ракети по заводу. У нас аж будинки здригались. Вони вже рік Нікополь обстрілюють.

Нам видавали гуманітарну допомогу. Дякуємо, все добре.

Воду спустили рашисти, а без води – ні туди і ні сюди. Хорошого нема нічого.

Ми, як завжди, трудимося на городі. Живемо як і жили. Я ще не так, а жінка нервується, звісно. Доця в Дніпрі, його також обстрілюють. Ми щодня телефонуємо, питаємо, що до чого. Нерви вже на межі.

Зараз про майбутнє не можу нічого сказати. Чекаємо, коли війна закінчиться.