Почувши перші вибухи, Юлія не могла повірити, що це – війна. А усвідомивши небезпеку, вирішила рятувати дітей.

Як окупанти зайшли до нашого міста, танками їздили по проспекту, це було страшно. Вибухи і бомбування, а як вони заїхали до міста, то стало страшно за дітей. Прийшлося їх вивозити трошки далі з нашого міста.

Ми прокинулися від вибухів. Мені зателефонувала мати і сказала: «Це, мабуть, війна». А я припустила, що це щось вибухнуло. Надіялися, що це не війна. Тоді почули в небі літаки, вертольоти, якісь вибухи. Я навіть не пам’ятаю, чи включали ми новини. Тоді приїхав вітчим і сказав, щоб збирались. Ми поїхали ми до батьків. 

Я один день переночувала і поїхала в місто на роботу, яка тоді ще була в мене. Не знала, що далі. А як їхала в Миколаїв, то бачила, що літають вертольоти. Мені зателефонувала подруга з Херсону і каже, що забирає дитину, їде в Миколаїв, а може, кудись і далі, бо в нас також тут небезпечно. 

У XXI столітті прийти і варварські вбивати дітей, сім’ї! Росіяни такі молоді і такі жорстокі, і це справжні вбивці. Прийти на чужу землю, безкарно вбивати – це більше шокувало. 

До вибухів ми вже звикли трішки, бо до всього людина привикає. 

Я не виїжджала в перші дні, коли були затори, коли не знали, чи будуть підривати мости наші, бо в нас з двох сторін мости. Ми виїжджали десь у травні. Я просила знайомого, щоб нас вивіз до Вінницької області, бо люди казали, що там можна пересидіти з дітьми. Були на той момент розбиті мости і дороги, ми об'їжджали по кругу. 

Все одно хотілося додому, хоч один раз - забрати речі. Це був великий період часу – зима і літо, а ми поїхали з рюкзаками. На Одещині були мої знайомі, які пропонували залишитись у них. Ми приїхали до них, я там дітей залишила, а сама поїхала зібрала речі. 

Хочеться, щоб росіяни забрали свої війська і виплатили все, що вони мають українцями виплатити. Я не знаю, як наша країна буде домовлятися, не можу уявити. Надіюсь, що в них щось трапиться, і вони заберуть свої війська, залишать нас у спокої. Ми будемо відновлювати і працювати на своє благо.

Мрію жити в своїй країні, щоб були здорові, щасливі наші діти. Усе потрібно робити для того, щоб скоріше все відновити. Дуже багато руйнувань. Ще потрібно покращувати демографію, народжувати дітей, бо дуже багато жертв з нашої сторони. Хочеться жити у здоровій і квітучій країні, щоб все було добре. Я думаю, так і буде. Будемо все для цього робити.