Війна застала нас у Степногірську. У мене є син і донька. Чоловік зараз військовослужбовець. Спочатку не вірилось, а потім, коли побачили прильоти, то повірили. Звісно, страшно було.

Коли побачили прильоти на власні очі, коли біля самого будинку прилетіло у березні 2022 року, тоді й вирішили виїхати. Спочатку поїхали в Німеччину, а потім повернулися в Запорізький район.

Шокувало, що помирали й страждали невинні діти, дорослі, літні  люди. 

Ми сподівалися, що це ненадовго - на декілька тижнів, але війна вже декілька років іде. Хотілося б, щоб скоріше закінчилася.

Хочеться майбутнього без війни, з мирним життям. Щоб діти були здорові, ходили у школи, у дитячі садки, а в нас була робота.