Сьогодні мені вже 33 роки. У мене сім’я, двоє дітей. Війна застала нас в вдома, у Степногірську. Чоловік зараз військовослужбовець.
Спочатку не вірилось. А потім побачили прильоти на свої очі. Коли біля будинку прилетіло, тоді і вирішили виїхати. Це було 18 березня 2022 року. Виїхали ми спочатку у Німеччину, а потім повернулися в Запорізький район.
Шокувало найбільше, коли помирали невинні діти, люди. Страждають невинні - це шокує.
Ми сподівалися, що все це недовго буде: декілька тижнів. А воно вже декілька років. Хотілося б, щоб скоріше закінчилось.
Хочеться майбутнього без війни, з мирним життям. Щоб діти були здорові, школа була, дитячі садки у дітей, а у нас - робота.
