Мої діти люблять танці, музику та малювання. Вони мріють хоча б раз побувати на відпочинку. Їх надихають однолітки, які вже досягли чогось у житті та можуть бути прикладом для інших.

На їхню долю випало багато важких випробувань. Вони пережили смерть батьків, вибухи від прильотів ракет у Бурштині, адже ми жили зовсім поруч, а також неодноразову зміну шкіл.

У березні 2022 року ми виїхали з Краматорська після того, як на власні очі побачили у вікно ракету, яка летіла в наш бік. Дякувати Богу, вона не долетіла до нашого будинку, хоча вибух був дуже сильний. У мене десятеро дітей, і я не могла наражати їх на смертельну небезпеку, тому ми вирушили на захід України.

Це був уже не перший вимушений переїзд. До 2014 року ми жили в Луганській області, але після початку окупації також були змушені залишити свій дім. Спочатку оселилися в Івано-Франківській області, потім знову довелося змінювати місце проживання. Постійні переїзди та зміна шкіл стали для дітей великим випробуванням. Останній рік ми живемо в Тернопільській області.

25 листопада 2024 року на війні був важко поранений мій перший всиновлений син, якому лише 20 років. Він і досі проходить реабілітацію. Цей біль наша родина переживає щодня, але ми продовжуємо триматися заради наших дітей і вірити, що попереду на них чекає мирне та щасливе життя.