Я з міста Старобільська. Працював у Сєвєродонецьку на заводі. Прийшлося у 2014 році покинути Луганськ, а у 2022 році покинути Сєвєродонецьк. 24 лютого бомбили біля нас. Ми швиденько зібралися і виїхали. Проблем з виїздом не було. У 2014 році було складніше виїхати, а зараз ми нічого не чекали - поїхали відразу.

Багато друзів загинуло, багато друзів воює. Що можна сказати? Смерть, смерть, смерть…

Ми весь час переїжджаємо: то в Київській області, то в Дніпропетровській, то у Львів їдемо. Багато було булінгу, мені і моїй дитині казали: «Повертайтеся до себе». Я вдома, а мені кажуть, що я переселенець. Але найбільше вразило, як себе поводять росіяни.

Мабуть, якщо ми будемо воювати до останнього солдата, то зможемо перемогти. Війну залишати дітям не можна. На цьому етапі свого життя я майбутнього не бачу.