У перший день війни я була в шоці. Не знала, що робити, куди бігти, як захистити дітей. Було страшно й тривожно. Я вирішила не виїжджати, залишилася вдома з дітьми.

Продуктів не вистачало, магазини спорожніли дуже швидко. Виживали завдяки допомозі, яку почали видавати. Воду привозили, бо питної не було.

Найбільше мене вразило, що загинуло так багато дітей. Вони ні в чому не винні. Це важко усвідомити й прийняти.

Я живу з надією і щодня чекаю миру. Хочу, щоб діти знову могли жити без страху, щоб більше не було вибухів, і щоб усі родини були разом у безпеці.