Дудник Владислав, 9-а клас, Хлібодарський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Сорочан Лариса Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Перший день, як розпочалася війна, я пам’ятаю, як прокинувся від вибухів та звуків пострілів, - моє життя дуже сильно змінилося. Я спочатку думав, що це короткочасний кошмар, що люди не будуть вести таку жорстоку та криваву війну, але тоді в моїй голові навіть не складався той факт, що це серйозна війна, у якій загине дуже багато людей і що вона триватиме щонайменше 1000 днів.

Мій тато до війни був військовим, тож коли почалася війна, він днями без відпочинку допомагав захищати нашу країну. На другий день ми з родиною поїхали в іншу частину нашої області, тому що там було набагато безпечніше. 

Тут, на перший погляд, було спокійніше, здавалося, що війна далеко, звуків пострілів вже не було, але тривоги, як і по всій країні, попереджаючи про загрозу для життя, лунали. Переміщуючись до безпечного місця, я відчував сум. Нам довелося залишити деякі важливі речі, які ми використовували кожен день до війни. Але я зрозумів, що наша безпека важливіша за будь-які матеріальні речі, і це підбадьорювало мене. Після переїзду я перестав спілкуватися з друзями, в мене зовсім не було настрою, але завдяки підтримці батьків та рідних почав себе краще почувати. Я кожного дня читав новини, стежив за подіями на фронті, я дуже радів, коли бачив, що ЗСУ змогли повернути нам захоплені території.

З кожним місяцем війна ставала частиною нашого життя. Ми адаптувалися до повітряних тривог, навчились не панікувати і швидко ховатися в укриттях.

Проходили дні, тижні, місяці, і я розумів, що війна не тільки змінює, а й формує нашу свідомість. Звуки сирен та звуки пролітаючих ракет ми сприймали як частину буденності. Я почав більше думати про ті речі, що колись здавалися простими, як наприклад, можливість вільно пересуватися або навіть просто зустрічатися та гуляти з друзями. Після того, як ми зрозуміли, що в нашому містечку безпечно (у якому ми жили ще до війни) сім’я вирішила повернутися. У цьому місці, звичайно, стало набагато безпечніше, але повітряні тривоги так само залишилися. Мій тато продовжував служити, і я дуже пишаюся ним. Я почав відчувати величезну відповідальність перед ним та всіма захисниками.

Його мужність, відданість та сміливість стали для мене прикладом, який надихав мене кожного дня. 

Ми пережили різні моменти нашого життя в умовах війни: від суму, страху та переживання до нової надії на нашу перемогу. З часом я відновив зв’язок та почав спілкуватися з деякими друзями. Ми почали більше цінувати ті моменти, коли могли спілкуватися та гуляти в мирі, та віримо, що скоро зможемо гуляти на вулиці без війни. З кожним днем я набагато краще розумів, що війна не просто змінює мене, вона дає мені нове бачення життя, що люди заради якихось територій готові вбивати мільйони людських життів різного віку та статі.

Кожна перемога на фронті і кожна розмова з татом, який продовжує служити, нагадують, що ми живемо в часи війни й несемо спільну відповідальність за майбутнє нашої країни. Ці 1000 днів зробили мене сильнішим. Я змінився так, як ніколи б не змінився у мирний час. Війна навчила мене цінувати той час, коли ми жили без війни, вона зробила мене набагато загартованішим.

Я зрозумів, що справжня цінність не в матеріальних речах, а в нашій безпеці та в людях, які боронять нашу країну. Війна навчила мене цінувати звичайні та, на перший погляд, банальні речі, такі як: усмішка, спокійний вечір без ракет та ворожих дронів або прогулянка без тривог. І хоч я знаю, що війна ще не закінчена, але я впевнений: наша єдність та сила дозволять нам перемогти спільного ворога.