Вночі ми чули вибухи, а зранку була паніка. Люди тікали з сумками, на заправці було багато машин. Спочатку нам причина була невідома, а потім побачили новини і зрозуміли, що війна почалася. Ми ще десь півтора місяця прожили в Краматорську, а потім поїхали, бо дитині страшно було.

Нам усього вистачало, в нас усе працювало, просто коли почалися обстріли, було дуже страшно. 

Ми виїхали 7 квітня, а 8-го був приліт на залізничний вокзал, коли загинуло більше 50 людей. Ми за день до цього виїхали. 

Складнощів не було: ми автобусом евакуаційним виїхали до Дніпра, а потім – до Кривого Рогу.

Були труднощі з пошуком квартири. Ми не знали, куди їдемо, де будемо жити. Потім знайшли квартиру, і почався пошук роботи. Я не могла її знайти два місяці, але зараз уже працюю. Хочеться додому.

Війна – це шок. Люди гинуть – це також шок. У мене в голові не вкладається, що коїться взагалі. Дуже багато знайомих, які втратили своїх близьких на цій війні, і це дуже страшно.

Але у мене добре відчуття: я думаю, вже скоро війна закінчиться.