Гейко Іван, 10 клас, Технічний ліцей Дніпровського району м. Києва

Вчитель, що надихнув на написання есе - Данчук Юлія Валентинівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів боротьби за незалежність, за нашу свободу. Україна стоїть. Ми не підняли білий прапор, ми захищаємо синьо-жовтий. Війна все глибше проникає у наші сім’ї, змінює кожного з нас і наші звички. За цей час у кожній родині є втрати серед родичів або знайомих.

Ми стали дітьми війни, і тепер вже і нам є про що розповісти нашим дітям.

Із 24 лютого в Києві пролунала 1291 тривога. Небезпека тривала 1411 годин 39 хвилин. Я прокидався від сигналу тривоги у «Київ Цифровий», ховався від ракет і шахедів в коридорах і підвалах.

Тривоги, вибухи, і щоразу, коли щось рветься поруч, я пишу своїм друзям «Ти як?». Але довіряю ППО, яке захистить наше небо.

Бо саме віра – це те, що робить нас непереможними. Так, буває страшно, але, коли все затихає, переводиш подих і продовжуєш жити звичайним життям: навчаєшся, пишеш тести і контрольні.

Але я добре пам’ятатиму, завдяки кому втратив нормальне дитинство, і ніколи цього не пробачу! Вони вкрали 1000 днів дитинства і невідомо скільки ще. російська агресія відібрала мої права на безпеку, на спокійну освіту, на розвиток, на відпочинок, дозвілля, а найголовніше – зростає кількість дітей, які втратили право на життя.

Ворог нищить будівлі, долі та мрії. І саме тому – це боротьба за майбутнє, за нашу волю, за Україну, яку ми залишимо нашим нащадкам. Це наша боротьба за Європу, яку ми розвиватимемо разом, за вільний світ.

Побажання перемоги стало головним побажанням на всі свята, для всіх українців і українок, де б вони не були. Ми переможемо і відбудуємо все, що зруйновано, щоб усі сім’ї об’єдналися, діти повернулися додому, в Україну.

Я хочу опинитися у нормальному житті, без війни, де батьки не будуть хвилюватися, чи є поблизу укриття, де не буде комендантських годин, і закохані зможуть знову гуляти до ранку. І ми обов’язково повернемось туди, де безпечно, тихо і мирно, туди, де Україна.

Якщо запитати кожного з моїх однокласників про ці 1000 днів, то спільним є те, що всі ми жили, навчалися, вірили. Наш 10-й клас тепер більш дорослий, ніж довоєнний 10-й.

І ми не можемо поставити життя на паузу, відкласти все на потім, бо дитинство ніколи не повернеться знову, яким би воно не було. Ми старанно навчаємося, бо це те, що ми можемо зробити, іноді переборюючи себе, коли пишемо контрольні після нічних атак.

Бо українці та українки сильніші за будь-які перешкоди.

Ми доводимо це щоденно: під час уроків, на платформах учнівських олімпіад, на спортивних майданчиках та на переможних стартах. Своєю творчістю ми намагаємося довести усім, що наш дух непереможний, а розвиток наших талантів – доказ нашої незламності.

Війна багато чого нас навчила, змінила нас. Вона роз’єднувала родини і друзів на невизначений час. Ми навчилися більше цінувати дружбу, і ніщо не зупинить кохання через війну.

Ми ще сильніше хочемо побачити і пізнати нашу безмежну Україну. Ми хочемо бути разом, жити цікавим життям щодня і нічого не відкладати на потім. І ми нікому не дамо зруйнувати наші мрії.

Ми чекаємо на перемогу. Зовсім по-іншому сприймаємо саме слово «Україна». Ми щоранку співаємо гімн, тримаючи руку на серці та шануємо пам'ять загиблих у цій страшній війні. Сучасна молодь добре знає політичну ситуацію, і ми не можемо сказати, що ми поза політикою, бо Україна стала центром світових новин.

Ми хочемо бачити нашу державу вільною у європейській родині, чекаємо на повернення своїх законних територій.

Зі словом «Україна» ми відчуваємо щиру гордість, бо Україна – це місце на землі, де ми вдома. Невідомо коли закінчиться війна, але точно нашою перемогою. А потім ми відбудуємо свою країну і будемо жити в ній щасливим життям.

Щира подяка всім, хто захищає нас, завдяки кому стоїть Україна, а ми будуємо плани.

1000 днів стійкості, небайдужості, надії та єдності. Україна переможе! Слава Героям! Слава Україні!