Історії, які ви нам довірили
Переживши безсонну ніч під бомбардуванням, Тетяна із сім'єю змушена була покинути рідний дім. Вони переїхали до Маріуполя без речей – сподівалися, що після літнього відпочинку повернуться… Зараз через коронавірус Тетяні, як медпрацівникові, треба цілодобово працювати без вихідних. Через війну сучасне медичне обладнання залишилося на непідконтрольній території. Фонд допоміг закупити нову необхідну медикам апаратуру.
Найважче випробування – це втратити свій дім. Жахливо, коли ніде жити. Фактично просто твоє життя руйнується.
Восени 2013 року почався Майдан. У мене маленька дитина, доньці моїй було два роки. Відтоді почалися переживання та зміни в нашому житті. Це все перетекло у 2014 рік. І події – «референдум», Крим і безпосередньо воєнні дії – торкнулися нас 2014 року.
Це був кінець червня – початок липня, коли почалося звільнення Красногорівки. У нас був свій будинок, але він зруйнований через воєнні дії.
Безсонна ніч
Безсонна ніч. Ми не спали фактично, бо було бомбування й усе здригалося. Гармати стріляли. Ми були одягнені. У нас у будинку не було підвалу. До сусідів у підвал знесли запас води, їжі, документи, щоб можна було сховатися в разі бомбардування. Десь до ранку все припинилося, стихло, і ми тоді виїхали до батьків.
Два-три дні побули. І родичі запропонували нам виїхати до Маріуполя. Літо, тепло було, кажуть: «Поїдете на море, покупаєтеся, посидите». Але ніхто не думав, що так закінчиться. У чому були, у тому й приїхали сюди, до Маріуполя і залишилися до сьогодні.
Найважче випробування
Найважче випробування – це втратити свій дім. Жахливо, коли ніде жити. Фактично просто твоє життя руйнується.
Воно вже не те, яке була раніше. Усе інакше, а в чужому місті й поготів. Ми тут нікого не знали, у нас тут ні родичів, ні друзів.
Війна – це суцільна подія, яку хотілося б забути. У моїй родині ніхто не постраждав, у нас не було поранених, убитих. Дитина жива-здорова. Проте перший рік, коли приїхали сюди, було дуже важко морально та фізично. І робота знайшлася, і житло було, але морально було дуже важко усвідомлювати, що ти все втратив. Не скажу, що жодної допомоги не було, але було важко.
Допомога Фонду
Тоді ми вперше зіткнулися з Фондом Ріната Ахметова, який видавав гуманітарну допомогу. Продуктові пайки. І моя дитина була маленька, їй тоді виповнилося лише три роки. Ми отримували пайок щотижня.
Коли почалася війна, ще була санепідслужба і лабораторні центри, які мали сучасне обладнання, на якому можна було б працювати і зараз, у воєнних умовах. Але з початку воєнних дій, з окупацією Донбасу, дуже багато такого обладнання залишилося на непідконтрольній території.
Донецьк був центром усього: і культурним, і медичним, і лабораторним. Природно, окупація негативно позначилася на забезпеченості лабораторних центрів, бо ми тут не мали такого обладнання і не могли проводити дослідження.
Цілодобова робота через епідемію
Зараз карантин через коронавірус. Ми – профільна організація і не можемо перейти на дистанційну роботу, поміняти графік, чергування. Ми працюємо в цілодобовому режимі, у нас немає вихідних. Фактично ненормований робочий день, немає святкових днів, відпусток. Цілодобова постійна робота.
Психологічно дуже складно, тому що в нашій країні не розроблені жодні алгоритми. Війна прийшла – немає алгоритму, що робити. Хоч падай на землю, закривайся й лежи.
Так і зараз, на тебе йде вал інформації, хворих і щось треба робити. Ти морально виснажуєшся. Люди йшли на лікарняний. Просто фізично неможливо було працювати.
Тести для всієї області завдяки Фонду
У період епідемії у зв'язку з тим, що багато обладнання залишилося на непідконтрольній території, нам дуже сильно допоміг Фонд Ріната Ахметова. Надав обладнання, на якому ми зараз працюємо. Частину ми купували самі, укомплектовували, щоб було безпечно працювати співробітникам.
Фонд нам дуже допоміг у придбанні апарата, на якому ми проводимо дослідження на коронавірус. У нас такого обладнання не було, воно залишилося в Донецьку. Тепер завдяки Фонду ми проводимо дослідження на всю Донецьку область.
Серйозні речі вже не плануєш
Цінності через війну змінюються однозначно. Якщо раніше я могла розпланувати на енну кількість часу вперед, то зараз – ні. Серйозні речі вже не плануєш. Я звикала заздалегідь готуватися до чогось. Але цінності переглядаються, і ти живеш по-іншому.
Мрію про свою квартиру або житло. Коли ми жили в Красногорівці, то сім'я й дім – це була постійна константа, яку нічого не змінить і не поміняє.
Коли прийшла війна й усе змінилося, стало все інакше. Зараз ми потребуємо тільки своєї оселі. Тому що житло орендоване – це затратно. Хочеться своє житло.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
